На варті сили та швидкості





Історії курсантів Академії для яких спорт - не просто слово, а основа життя.

Наші герої почали займатися спортом із дитинства. Для когось доленосним ставав випадок, для когось бажання. Кожен зазнавав поразок, адже без них не було б перемог, долав біль, який не зупиняв, а, навпаки, мотивував до розвитку. Сьогодні гвардійці продовжують ставити цілі, які краще досягаються, коли життя поєднане зі спортом.
Іван Сіліч: «Завзятість – запорука перемоги»
Курсант факультету логістики, майстер спорту з дзюдо та важкої атлетики,
призер міжнародних та всеукраїнських змагань з кросфіту.
Йому було всього 7 років, коли з компанією друзів зайшов до спортивного залу, де проходили тренування з важкої атлетики. Які тоді почуття виникали в душі маленького хлопчика невідомо, але він твердо вирішив, що буде займатися таким нелегким у прямому та переносному значенні, видом спорту. Перших результатів досягнув у 10 років, після перемоги на обласних чемпіонатах. А вже у віці 16 років Іван Сіліч отримав звання майстра спорту України з важкої атлетики.
Іван Сіліч отримав звання майстра спорту України з важкої атлетики.
Спорт став невід'ємною частиною його життя, тож, вступивши до Академії у 2017 році, Іван відразу почав шукати спортивні секції. Вибір зупинив на секції гирьового спорту, де й познайомився з доцентом кафедри фізичної підготовки та спорту майором Артемом Турчиновим. Останній, тільки розпочав проводити перші заняття з кросфіту, до яких відразу долучився й курсант.

«У кросфіті мені найбільше подобається відсутність одноманітності. Це унікальна система фізичної підготовки, яка сприяє розвитку всіх спортивних якостей, а саме сили, спритності, витривалості. Незважаючи на те, що вправ дуже багато, моя найулюбленіша - вправа зі штангою. Особистий рекорд у ваговій категорії до 69 кг - ривок 125 кг, поштовх 50 кг, - розповів гвардієць. – Із найбільш знакових досягнень – участь разом із Артемом Турчиновим у Всеукраїнських змаганнях з CrossFit серед команд Power Athletic Challenge у вересні 2019 року. З 64 команд, які тоді зібралися в Миколаєві, наша виборола 2 місце».
Досягнути позитивних результатів у спорті Івану Сілічу допомагає постійна робота над собою та дотримання режиму тренувань, які проходять як у стінах Академії, так і в спортивних клубах Харкова. Якщо йде підготовка до участі в чемпіонатах, то на Івана чекають 6 тренувань від 2 до 4 годин на день, обов'язковим є й здорове харчування. На прикладі особистості Івана, насичений графік сприяє кращому фізичному розвитку, який є необхідним для кожного військовослужбовця. Тож, на думку гвардійця, кросфіт потрібно включати в заняття фізичною підготовкою військових, що позитивно вплине на несення служби.
«Кросфіт набирає популярності у світі, якщо наша армія робить кроки до розвитку, необхідно використовувати досвід військових США та європейських країн. У них навіть введені нормативи з кросфіту, які показують рівень готовності військовослужбовця до виконання завдань, - зазначив спортсмен. - Кросфітом захоплюється дедалі більше курсантів Академії. Головна моя порада – мати бажання, тоді буде й розвиток»
Менше ніж за рік Іван Сіліч стане офіцером. Він планує продовжувати тренуватися, брати участь у змаганнях, а також передавати свій спортивний досвід, зокрема, в заняттях кросфітом у військових частинах. Іван добре знає смак поразки, яку вважає стимулом до розвитку, тоді як чергову перемогу сприймає з гідністю та щастям, що всі зусилля недаремні. Із такими позитивними думками та вірою у власні сили гвардієць обов'язково здійснить ще одну заповітну мрію – взяти участь у «CrossFit Games» - найпрестижніших світових змаганнях із кросфіту, які щорічно проводяться у США.

«Спорт для мене - це життя, це своєрідний азарт, - усміхнувся Іван Сіліч. - Твердо знаю, які б ситуації не трапилися, треба не зупинятися на досягнутому та йти вперед, бо завзятість – запорука перемоги».


Курсант гуманітарного факультету, кандидат в майстри спорту з легкої атлетики, призер міжнародних та всеукраїнських змагань з легкоатлетичного кросу.
Богдан Шкільнюк: «Тільки вперед і ні кроку назад»
У його житті велику роль неодноразово відігравав випадок. Саме завдяки випадку талант Богдана Шкільнюка помічали, а потім відкривали дорогу до розвитку. Спочатку спортивні здібності хлопчика помітив дідусь Михайло Михайлович. Протягом року, 3 рази на тиждень, із села в районний центр дідусь возив на тренування 11 річного онука. Як виявилося, робив це зовсім недаремно, адже потім юного та перспективного спортсмена, на одному із районних змагань, помітив тренер із Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного. Саме на цих змаганнях Богдан побив свій перший рекорд – пробіг 2 км за 7 хв і 5 с. У єдиному в Україні навчальному закладі, який готує майбутніх олімпійських чемпіонів було закладено базу підготовки. Богдан зізнається, що тренування виснажували, гартували спортивний дух та витривалість, але всі випробування були того варті, адже успіх не змусив на себе чекати.

«У 16 років у мене розпочалася більш професійна спортивна кар'єра, а відтак і знакові досягнення. У 2013 році став учасником Чемпіонату світу з легкої атлетики, який проходив у Донецьку, де посів 17 місце серед учасників із 42 країн, - пригадав гвардієць. – Після світових змагань мене включили в збірну України, що дало можливість взяти участь у щорічних змаганнях між Україною, Туреччиною та Білоруссю. На змаганнях у Могильові я посів 1 місце, тоді 3 км вдалося пробігти за 8 хв 37 с, а біг із перешкодами на 2 км за 5 хв 30 с».
Богдан Шкільнюк й надалі б здобував перемоги, якби не тяжка травма коліна. Про тренування, не кажучи вже про змагання, довелося забути на довгих 7 місяців. І знову випадок втрутився в життя хлопця. Зустріч із заступником начальника Академії з озброєння та техніки – начальником відділу технічного забезпечення полковником Олегом Шабаліним, який дізнавшись про досягнення спортсмена, порекомендував вступити до Академії. Богдан прийняв пропозицію, тож вже 3 роки опановує навички майбутнього офіцера, а окрім цього входить до збірної Академії з легкої атлетики. Його тренери - майор Руслан Анацький та лейтенант Вячеслав Оленченко, а також офіцери курсу та побратими допомогли швидше відновитися після травми та увесь час морально підтримували гвардійця.
Графік у курсанта доволі напружений. Починається під час ранкової зарядки бігом на відстань 6-7 км. Додаються щоденні тренування з понеділка по п'ятницю, а в період спортивних зборів, які проходять восени та навесні, тренується Богдан Шкільнюк протягом всього тижня. Але він у жодному випадку не засмучується, адже пам'ятає головну настанову тренера – тренуватися тільки з позитивним настроєм. А ще, хлопець хоче досягнути рівня свого кумира – всесвітньо відомого легкоатлета Кененіса Бекеле.
«У мене є ціль, для здобуття якої намагаюся розкладати все своє життя по полицях – стати учасником Олімпійських ігор. Коли отримав травму, то зневірився у своїх силах. У найбільш складні моменти допомогли підтримка рідних та тренера. Завжди пам'ятатиму його слова, що все мине, а мій стан – це лише провалля з якого треба вибратися. Я радий, що вибрався і знову можу відчувати швидкість. Для мене це відчуття, наче дихання, - замислився Богдан Шкільнюк. – А ще я щасливий, коли на змаганнях успішно пробігаю дистанцію, обертаюся та бачу усмішку тренера, тоді розумію, що всі зусилля недаремні. Також маю традицію – це мій маленький, але важливий талісман на удачу: перед стартом завжди телефоную мамі. Після цього вже остаточно розумію, тільки вперед і ні кроку назад».

Назар Зубков: «Маю прості цілі - вчитися, боротися, перемагати»
Курсант факультету логістики, кандидат в майстри спорту з боротьби самбо,
призер міжнародних та всеукраїнських змагань.
Його історія розпочалася з семи років. Для більшості дітей цей час асоціюється з першим класом. Свої 7 років Назар Зубков не забуде ніколи, адже саме в цей наповнений безтурботністю період, дитяча ніжка вперше ступила на бійцівський килим. Хлопчика відразу захопило відчуття суперництва, а також увага до нового та незвіданого.

«Спочатку заняття із самбо давалися важко. Перші суперники були сильніші, тож виникав інтерес до ще більш завзятих тренувань для здобуття довгоочікуваної перемоги, - запевнив Назар. – Перша моя перемога відбулася на чемпіонаті Харківської області. Я довго не міг виграти цей чемпіонат. Коли нарешті здійснив заповітну мрію, дуже зрадів. Наступна ціль - виграти Чемпіонат світу і в подальшому потрапити на Олімпійські ігри».


Вже третій рік як Назар Зубко навчається в Академії. За цей час він не тільки опанував низку військових дисциплін, але й досягнув успіхів у спорті. Найзнаковішим для Назара стало 2 місце на чемпіонаті Європи у 2017 році в Хорватії. Кожна вагома перемога потребує не менш насичених тренувань. У Назара два тренери, вправи від них він виконує залюбки, а мудрі слова та настанови слухає з уважністю.
«Головний мій тренер в Академії – майор Руслан Любчич, а поза межами навчального закладу - Руслан Задворний. Тренування у нас досить напружені, інколи, двічі на день, - розповів гвардієць. - Додатково перед тренуваннями проходять заняття з фізичної підготовки, ми півгодини бігаємо крос. Потім переходимо в зал, де відбувається розминка, тренування в спарингах, відпрацювання прийомів, таких як швидкісне викидування та боротьба у партері. Після цього йдемо в спортивний зал, де тренуємо м'язи».
За 13 років, які Назар займається спортом, боротьба самбо дуже розвинулася, ставши хоч і не олімпійським, але найбільш популярним видом спорту у Всесвітніх міжнародних асоціаціях, настільки популярним, що його хочуть включити у Всесвітню асоціацію олімпійських єдиноборств. Незважаючи на свою популярність, самбо залишається одним із найбільш травмонебезпечних видів спорту. У цьому гіркому факті не на словах переконався і Назар.
«Травм було дуже багато. Після деяких лікарі говорили, що треба зробити зупинку в заняттях спортом, але бажання знову вийти на килим і боротися брало верх над заборонами, - згадав курсант. – Пам'ятаю як незадовго після операції, будучи ще в гіпсі приходив на тренування і просто спостерігав за хлопцями, а потім вирішив, що вже час розпочинати тренування і самому. Намагався не пропускати жодного заняття, адже пропущене тренування підвищує програш на змаганнях».
Назар Зубков знає ціну поразки. Для нього це не той момент, коли треба складати руки. Це можливість переосмислення своїх дій, рівня самовіддачі за період підготовки та помилок під час змагань, важливим є й аналіз дій суперника. Головне – зробити висновки та йти далі, не дивлячись на невдачу. А також гвардієць має бажання навчати боротьбі самбо військовослужбовців, коли отримає офіцерські погони. Назару є що розповісти про цей вид спорту, а також про зміни, які настають в житті, коли самбо стає його частиною.

«Хотілося б не зупинятися та постійно розвиватися як у службі, так і в спорті. Спорт для мене – основа життя, а військова служба – покликання, - поділився думками майбутній офіцер. – Боротьба самбо надала мені безліч життєвих уроків, а також усвідомлення того, що маю прості цілі - вчитися, боротися, перемагати».
Відділ міжнародних зв'язків, інформації і комунікації НА НГУ
This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website